Аналіз щодо візиту Лукашенка до Путіна та майбутніх російсько-білоруських військових навчань

Хоча я скептично ставлюся до різного роду «фінальних дедлайнів» від Дональда Трампа, треба відзначити, що час для двох братів – недопалка та синьопалого (Путіна та Лукашенка) – все ж стискається. У Росії скорочуються ресурси, які можна відносно безболісно спрямовувати на війну. У картопляної хунти ніяких ресурсів, крім російських, немає взагалі. А отже, Лукашенко щоразу повинен їхати до Москви, щоб вирішити комплекс фінансових проблем.

Але тепер йому це робити небезпечно. Щоб «не втративши обличчя» вийти на трек перемир'я з Україною, Кремлю необхідний великий успіх на фронті. А відповідно, необхідна ескалація або провокація. Або все відразу. В хід може піти все, що є під рукою – від «Горішника» до погроз і провокацій з ядерною зброєю. З іншого боку, ескалація і провокація можуть викликати ще більш негативну реакцію з боку Дональда Трампа і погіршити умови угоди. Такий цинічний покер, де ставка – людські життя.

І цю провокацію в Москві, цілком можливо, захочуть зробити за допомогою та участю Білорусі. Тим більше, у вересні в РБ повинні пройти російсько-білоруські навчання «Захід-2025». Тобто можна очікувати як нової спроби «Київ за три дні», так і удару через кордон зовсім в іншому місці. Наприклад, на Рівне, щоб захопити ще й Рівненську АЕС. Або на Чернігів. Зрозуміло, що шансів на успіх у такої авантюри вкрай мало, але все ж...

Відповідно, у Лукашенка складна дилема – хороших варіантів для нього немає. Ціна ресурсної підтримки з боку Росії буде вкрай високою: повна ізоляція та завершення самостійної політики. Спроба відсторонитися від чергової божевільної авантюри Кремля коштуватиме підтримки і повної втрати залишків автономії.

Вкрай важка розвилка. І час на прийняття рішення скоротився. А найголовніше, до Олександра Григоровича все більше приходить розуміння, що в потенційних розкладах місця синьопалому немає. Його «послуги» переговорника не потрібні більше жодній із сторін. А фактор здоров'я ставить під сумнів можливість зберігати статус «не зовсім Росії» в перспективі декількох років.

Тим не менш, Лукашенко поїхав до Путіна. Синьопалому потрібні гроші та підтримка. Недопалку з Лиговки – поліпшення позиції на переговорах по Україні. У загашнику у Лукашенка блеф про продуктивні переговори з США, співробітництво з Китаєм і міфічні сигнали із Заходу про якісь гарантії. Хоча насправді гарантія одна – від США в рамках політики «диктатори вмирають самі». Однак як і де – це вже, як пощастить. Можна на березі моря, можна в камері або в стічній канаві.

У Москві прекрасно розуміють нульову цінність цього блефу. Але втратити єдиного союзника означає погіршити свою позицію в даний конкретний момент. Тому потрібен якийсь компроміс, а в перспективі такий «союзник», як Лукашенко, – не потрібен.

А ще Кремлю потрібна ескалація тут і зараз. І такий, що потребує грошей, Лукашенко і потрібен, і підходить на цю роль. Точніше потрібно, щоб він не заважав використовувати територію для шантажу і провокацій. «Горішник», ядерна зброя, озброєні нелегальні мігранти, дрони, навчання «Захід-2025», – ось, мабуть, основний арсенал інструментів Кремля.

Однак участь у будь-яких провокаціях закриє всі кватирки для маневрів на західному фланзі для Лукашенка. Вибір непростий. Втім, є і улюблений Лукашенком третій варіант. Взяти участь на «полшишки» і злити все заздалегідь західним партнерам. Але тоді можна розлютити всіх і відразу.