Подбати про майбутнє вже сьогодні

Останні три десятки років Україна розвивалася (хоча «розвивалася» – це, звісно, голосно сказано) як країна, в основі економіки якої – експорт сировини. Так, ми експортували аграрну сировину, залізну руду, металопрокат, ліс – це й давало основні доходи до бюджету. А ще більше – збагачувало наших доморощених олігархів.

Але більше цього не буде. По-перше, колишніх наддоходів на ринку продовольства більше не варто очікувати. Дедалі більше країн стають самодостатніми – розвивають власне сільське господарство. Тому світовий попит на зерно та олію – наші основні експортні продукти – стабільно знижується, причому разом із цінами.

Аналогічна ситуація із залізною рудою та готовим залізом. Залізна руда перестала бути настільки важливою складовою експорту, якою вона була раніше (в 2014 році майже третину нашого експорту складала залізна руда та вироби з неї, в 2024 залізна руда та вироби з неї склали лише 11%).

Крім того, весь експорт залізної руди з України зараз під загрозою, бо події 2025 року можуть зробити його економічно невигідним дуже і дуже надовго. Справа в тому, що наприкінці 2025 року в Сіманду (це в Гвінеї, в Африці) запускається найбільший в світі кар'єр з видобутку залізної руди, який будувався більше 25 років консорціумом з австралійсько-британської Rio Tinto та китайської Chinalco. Сіманду через тридцять місяців після запуску має вийти на проектну потужність в 90 млн тонн руди, тобто один кар'єр буде виробляти приблизно втричі більше, ніж вся Україна.

Це все буде відбуватися на тлі очікуваного зниження попиту на залізну руду в Китаї, де держава все менше і менше зацікавлена в подальшому будівництві нескінчених житлових кварталів, бо вже збудовані нема кому продавати, а будівництво – головний фактор формування попиту на сталь. Тому прогнози ціни на залізну руду на 2026-2027 і далі доволі невтішні. Консенсус зараз виглядає приблизно так: ціна на залізну руду впаде до $85 за тонну наприкінці 2025 року, після того – до середнього значення в $80-82 за тонну в 2026 і буде триматися на цьому рівні декілька років.

Подивимося на це з точки зору України. Ви видобули тонну залізної руди, наприклад, на Полтавському ГОКу. Собівартість добичі, за останніми даними Ferrexpo, складає $76 за тону окатишів з вмістом заліза в 65%. Вартість таких окатишів трохи вище, ніж стандартної руди з вмістом заліза в 62%, і сьогодні складає $116 за тонну. Опущу ще купу економічних розрахунків і просто скажу, що вже зараз рентабельність експорту залізняку або залізних напівфабрикатів з України дорівнює нулю.

Що ж робити Україні? Так, розвивати свою промисловість. Але це справа нешвидка, експорт сировини все одно потрібний. Навіть бодай щоб сплатити за нову індустріалізацію України. Але що ми можемо запропонувати?

Насправді – багато чого. Експорт зерна та олії у бідні країни світу ми можемо замінити на експорт до Європи та інших багатих регіонів органічних продуктів харчування. Так, це вимагатиме структурної перебудови нашого сільського господарства. Але це і на краще.

А експорт залізняку ми можемо замінити на експорт у ту ж Європу рідкоземельних металів, урану, титану та багато чого ще з українських надр. Передумови для цього є.

Європейська Комісія деякий час тому затвердила список із 47 стратегічних проєктів у сфері критичної сировини у рамках Акту про критичну сировину (CRMA). Це перший подібний список, спрямований на посилення незалежності Європейського Союзу у сфері постачання критично важливих сировинних матеріалів, необхідних для зеленого та цифрового переходу.

Що означає цей крок? Прийняті стратегічні проєкти охоплюють усі етапи ланцюга постачання:

- Видобуток – розширення виробництва та розвідки нових родовищ.

- Збагачення – створення потужностей для обробки критичних матеріалів у межах ЄС.

- Ресайклінг – впровадження технологій повторного використання матеріалів.

- Заміщення – дослідження альтернативних рішень для зменшення залежності від традиційних матеріалів.

Що з українськими проєктами? Проекти, оголошені сьогодні як стратегічні проекти, є лише проектами в країнах ЄС. Країни-партнери та заморські країни та території (OCT), тобто включно з Україною, будуть оголошені окремо, як зазначено в листі від ЄС: «Прийняття стратегічних проектів у третіх країнах або в заморських країнах чи територіях відбудеться найближчими тижнями».

Україна володіє одними з найбільших у Європі запасів титану, літію, графіту та інших стратегічних матеріалів. Крім того, зростаюча увага до нашої країни в контексті глобальних постачальних ланцюгів критичних мінералів підкреслює її стратегічне значення. Однак нинішня ситуація, спричинена війною, створює додаткові труднощі для українських компаній, зокрема у порівнянні з іншими європейськими гравцями на ринку.

Що далі? Ця ситуація чітко демонструє необхідність подальшої інтеграції українських проєктів у європейську стратегію критичних матеріалів. Українські компанії, урядові структури та експерти мають активно працювати над тим, щоб у майбутніх хвилях відбору українські ініціативи стали частиною європейського сировинного ланцюга.

Але найважливіше – це все ж таки не ресурси, які ми можемо експортувати. Найважливіше – це наші люди та дух вільного підприємництва на вільній землі. Генрі Форд одного разу сказав: «Ви можете забрати в мене заводи, але якщо у мене залишиться земля і люди, я побудую нові, ще кращі!»

Як розумно вказує економіст Іван Богдан, в Україні є земля і люди, простоюючі із-за війни поля і непрацюючі заводи. Колосальна маса людей задіяна в сфері оборони, і це – неринковий попит на робочу силу, який припиниться в післявоєнний час. Тобто: Україна має колосальний невикористаний і незадіяний потенціал. Цей потенціал значно зросте із зниженням воєнних ризиків.

А всілякі розмови про те, що ми нібито вже досягли піку нашої спроможності щось виробляти (досягли «потенційного ВВП») не тільки позбавлені економічної логіки, вони наносять шкоду самій філософії відновлення, дезорганізують і демотивують суспільство.