Молодь після війни: Ризик – поїхати, ризик – лишитися

Життя сповнене ризиків, а особливо – під час війни. Кордони закриті, літаки не літають, щодня повітряні тривоги.

Зараз багато молодих людей в Україні постають перед важкими питаннями. Ця війна ще надовго, чи вона ось-ось закінчиться? Шукати спосіб виїхати з України чи залишитися? Які у мене перспективи – тут і там? Чим я хочу займатися? Яких успіхів я зможу досягти? Друзі, що виїхали раніше, запрошують у Польщу, батьки кличуть до себе на Балі, а Ілон Маск – на Марс. Та чи завжди найменш ризиковане рішення – найвірніше?

Якщо лишитися вдома, мінуси начебто очевидні: зараз ніхто не може сказати напевне, скільки ще продовжиться війна і, навіть після її завершення, чи не почнеться вона знову.

По всій країні багато руйнувань, ділова активність завмирає, робочих рук не вистачає, бо багато хто зараз у війську, а ще більше – виїхали за кордон і зараз теж розмірковують, чи варто повертатися.

Але завжди і всюди великі потрясіння створювали також і нові можливості.

Багато секторів української економіки стрімко розвиваються прямо зараз. Насамперед це Mil-Tech – тобто високотехнологічне виробництво, пов’язане з озброєннями. Це також ІТ та кібербезпека – українські офіси комп’ютерних компаній працюють не менш активно, ніж до війни, експорт цифрових послуг з України не зменшується рік за роком. Ще – логістика і доставка: «Нова пошта» минулого року отримала престижну міжнародну бізнес-відзнаку Effie Awards, як найефективніший сервіс доставки у Європі. Всупереч війні вони активно розширяють свою мережу не лише в Україні, але й за кордоном.

Крім того, не просто всупереч війні, а можна навіть сказати завдяки їй, розвиваються енергетика та будівництво. Десь відновлюється зруйноване в результаті обстрілів, десь розморожуються недобудовані об’єкти, що стояли без руху роками.

Але найголовніше почнеться після закінчення бойових дій: українська економіка просто вибухне активністю! Все відкладене, призупинене «до кращих часів», заморожене у своїх планах розвитку – нарешті почне рухатися, відкладені «на чорний день» бюджети знов почнуть крутити економіку.

Вже зараз купа іноземних інвесторів стоять «на низькому старті» біля кордонів України, чекаючи завершення війни, щоб першими застрибнути у цей поїзд, коли той стрімко почне рухатися вперед. Акції українських компаній на Лондонській біржі зростають в ціні щоразу, як тільки надходять чергові новини про наближення миру. Це не просто «смак до ризику»: досвідчені західні бізнесмени та інвестори чудово розуміють, що таке «ефект низької бази», коли найбільшу вигоду отримують ті, хто першими заходить у певний сектор, коли він іще «на низах», до початку потужного зростання.

Але не все зводиться до бізнес-вигоди. Великі соціальні катаклізми також завжди були джерелом найкарколомніших кар’єр – часто у дуже молодому віці.

В українському війську зараз з’являється багато молодих генералів і ще більше – дуже молодих полковників і офіцерів середньої ланки. Екстремальний досвід спресовує час. На те, на що у спокійних західних країнах витрачалися б довгі роки кар’єрного зростання, в нинішній Україні – пролітає за місяці, а деколи й тижні.

І після війни ця тенденція навряд чи дуже зміниться. Перебудова війська на найсучасніших засадах, освоєння нової техніки, відбудова економіки, відкриття значущих проектів спільно із західними компаніями – все це породжуватиме безліч вакансій не лише для простих робітників, але й для «топів» – аби тільки вистачило енергії й талантів.

Не треба бути пророком, щоб вже зараз сказати, що українська оборонна промисловість та виробництво зброї після війни розвиватиметься ще більш активно, ніж зараз. Перевірені у боях російсько-української війни зразки озброєнь та військової техніки користуватимуться шаленим попитом у всьому світі ще довгі роки. І щоб задовольнити цей попит, знадобиться море додаткових робочих рук і розумних голів.

Український ІТ-сектор за останні роки також став широко відомим у світі, в тому числі завдяки успіхам цифровізації як мирних державних сервісів, так і військових потреб. Ця галузь стрімко розвивається зараз, і після закінчення війни швидкість її зростання лише збільшиться. А це – додатково іще сотні й сотні тисяч робочих місць, які вже зараз наша вища та фахова освіта не встигає задовольняти.

Нарешті, я вважаю, що акценти економічної політики держави мають змінитися. Замість орієнтації на дешеву робочу силу, як основу конкурентоспроможності, уряду варто сфокусуватися на підвищенні загальної продуктивності праці та сприяння секторам економіки з підвищеною доданою вартістю. А це значить – збільшаться зарплати українців, наближаючись до загальноєвропейського рівня, що стане іще однім стимулом для робітників залишатися в Україні.

Звісно, нам потрібні урядові програми допомоги молоді. Доступне соціальне житло для молодих сімей та переселенців. Безкоштовне навчання та перекваліфікація, особливо для спеціальностей, найбільш затребуваних на ринку праці.

Потрібне реформування принципів роботи військового резерву. З одного боку варто зробити військову підготовку і залучення громадян до потенційної оборони держави максимально масовими і справедливими – забезпечити прозорість і некорупційність процесу бронювання та звільнення, а призов – за принципом лотереї, а не за розсуд воєнкома. З іншого боку – максимально спростити і скоротити цю службу, щоб її легше було пройти, ніж від неї відмазуватися.

Не варто також забувати і про підтримання престижності служби у війську, хоча б за прикладом тої ж Південної Кореї, де – незважаючи на дуже високий рівень життя й розвитку технологій – військову підготовку проходять усі, включно із солодкоголосими ідолами поп-музики. Українцям для цього не треба нічого вигадувати, бо бути козаком у нас завжди вважалося більшою честю, ніж просто гречкосієм. А зараз немов повернулися старі часи, коли лише козак з мушкетом може боронити рідну землю від набігів з Дикого Поля.

Нам варто оглядатися і на досвід Ізраїлю, де кожен громадянин – і солдат, і поселенець, що змінює обличчя власного краю, перетворює його з пустки на квітучий сад, розбудовує свою Землю Обітовану, тримаючи зброю напоготові.

Чи може все ж таки краще поїхати? Багато країн Європи (і не тільки) зараз забезпечують соціальну допомогу біженцям від війни в Україні. Щоправда, ця допомога тимчасова і весь час скорочується, а після закінчення бойових дій навряд чи збережеться взагалі. Та й жити все життя на соціальні дотації – чи найкраща це перспектива для молодої людини?

Втім, навіть без соціальної допомоги, ставлення до мігрантів у країнах Заходу дедалі гіршає. До того ж, високорозвинені суспільства – статичні по своїй суті. Ця стабільність має свої плюси, але є й інша сторона – всі вигідні ніші у суспільних ієрархіях вже давно зайняті місцевими, і щоб кудись пробитися – треба або там народитися, або прикласти просто-таки нелюдські зусилля.

Тай не для кожного комфортна доля емігранта: всюди бути перекотиполем – ніде не вдома, ніде не серед своїх. Всюди пристосовуватися до тамтешніх звичаїв, а не бути хазяїном на власній землі. Це теж ризик, хоча й не одразу очевидний.

То може краще прийняти на себе ризик – жити тут і тепер? Відчути смак цього ризику. Відчути себе козаком, що живе на краю Дикого Поля, що не боїться незвіданого і ловить свою удачу за хвіст.

Не бігти від лихого, не пристосовуватись до чужого, а – змінювати всесвіт навколо себе. Тут твоя Земля Обітована! Тут твій Марс!