Не хотів я коментувати вчорашні переговори Путіна і Трампа, але все ж таки доведеться. Як я і очікував, досвідчений московський диктатор переграв диктатора-початківця з Вашингтона. Звичайна московська манера: начебто ми хочемо миру, тільки висуваємо цілком справедливі умови... але такі, що продовжується війна.

За підсумками двогодинних переговорів, якщо порівнювати заяву Білого дому та заяву Кремля, то бачимо, що Путін продовжує наполягати на своїх умовах, на яких він може погодитися на 30-добові припинення вогню: Україна має припинити мобілізацію, а Захід – надання військової допомоги Україні. При цьому Росія, звісно ж, продовжить і збільшувати чисельність своїх військ, і вироблятиме зброю.

Ми бачимо, що Путін навмисно висуває вимоги, які неможливо виконати. Якби Дональд Трамп у школі вчив світову історію, він би знав, що російські правителі так чинять завжди.

Але ми маємо навіть дещо більше. Володимир Путін вміло «розщеплює» повістку: війна в Україні – окремо, співпраця зі США – окремо. Путіну не цікаво говорити з Трампом про якесь припинення вогню на 30 діб. Йому цікаво говорити з Трампом про умови «мирної угоди» між Україною та РФ.

А Трамп – слухняно ведеться на це. Сьогодні вранці він уже заявив, що США розроблятимуть у Росії поклади рідкісноземельних металів. Про аналогічну угоду з Україною він уже не згадує.

Але ми добре розуміємо, які «дрібні поступки» вимагатиме Путін від Трампа надалі, щоб просувалося співробітництво двох наддержав. Це: передача окупованих територій України Росії, примус України до нейтралітету, впровадження «російської мови», обмеження чисельності та боєздатності ЗСУ. До того ж, отримавши все це, Путін потім обов'язково «кине» Америку. Росіяни так роблять завжди – американський президент цього просто не розуміє.

Що залишається для України? Не здаватися, виробляти свою зброю, переводити економіку на військові рейки, зміцнювати відносини з Європою, просувати створення нового оборонного союзу в рамках Міжмор'я (насамперед) та всієї Європи загалом.

Україна – сильніша, ніж думають наші вороги. І навіть – сильніша, ніж думаємо ми самі. Головне – не здаватися!