Новий розкол світу:

чому українцям так важливо зберегти себе

Ми звикли, що країни світу поділяються на багаті й бідні, на демократичні й авторитарні, на «золотий мільярд» і «третій світ», на «Захід» і «Глобальний Південь». Але сьогодні все інакше. Розколу на багатих і бідних у світі не те щоб зовсім немає – він просто набагато складніше влаштований.

Сьогодні лінії розколу проходять не між країнами, а всередині цих країн. Американське суспільство розколоте політично так, як ніколи раніше – у тому сенсі, що в них більше немає спільного політичного центру, де сходилися б погляди республіканців і демократів з якихось важливих для нації питань. Навіть мої друзі у США розповідають, що раніше сусідні родини, які голосують відповідно за демократів і за республіканців, без проблем дружили, збиралися на вихідних на барбекю, ходили до однієї церкви. А сьогодні такі сусіди навіть не вітаються і забороняють своїм дітям грати одне з одним.

І так у багатьох країнах світу. Німецьке суспільство розколоте на захід і схід – рівно по межі колишніх ФРН і НДР (у східних землях на минулих виборах всюди перемогла AfD). Розколота Румунія – це було дуже чітко видно під час президентських виборів. Угорщина також. Хоча там Орбан і незмінний – міська освічена публіка не вважає його своїм. У Туреччині є світська і традиціоналістська частини суспільства. І от тепер ми бачимо Польщу з результатом 50 на 49.

Проблема не в тому, що вибори приносять перемогу тому чи іншому кандидатові (більш чи менш лояльному до України, що для нас дуже важливо). Проблема в тому, що незалежно від результату виборів суспільства залишаються розколотими на дві приблизно рівні частини, які хочуть прямо протилежного. І ці частини нікуди не подінуться, не змішаються, не створять нового сталого консенсусу, на якому можна будувати майбутнє. Принаймні не зараз.

Такою є політична реальність сьогодні всюди в світі, де є вільні вибори. І це значно небезпечніше, ніж перемога Навроцького чи Трампа. А ще ж є й гендерний розрив: жінки в усьому світі стають усе більш ліберальними у своїх поглядах, чоловіки – усе більш консервативними. І все це – всередині національних кордонів, а не між країнами.

У цій ситуації Україна може отримати дуже велику конкурентну перевагу – внутрішню єдність. Так, у нас є звичка сваритися буквально з будь-якого приводу. У результаті суспільство розколоте не навпіл, а на велику кількість дрібних конфліктів. Але це ж парадоксальним чином дає надію на єдність: у 2022 році ми побачили, що перед лицем великої біди ми, українці, легко відкидаємо всю лушпайку дрібних суперечок – і об’єднуємося.

Тож давайте спробуємо об’єднатися і в нинішніх умовах. Знайдемо щось спільне, що дозволить нам діяти як єдине ціле. Відкиньмо з’ясовування – Зеленський чи Порошенко, 220 вольт у розетці чи 230, хто з волонтерів «правильний», а хто – «неправильний», і так далі. Згадаймо, що Україна в нас одна, і якщо вона переможе в сьогоднішньому неймовірному напруженні сил, то після перемоги саме Україна – не розколота всередині себе – стане новим світовим лідером.

Адже в Біблії сказано: «Кожне царство, поділене саме в собі, спустіє; і кожне місто чи дім, поділений сам у собі, не встоїть» (Матвія 12:25). Ці слова промовив Ісус Христос у відповідь на звинувачення фарисеїв, коли вони намагалися пояснити Його чуда дією бісівської сили. І ці слова підкреслюють універсальний принцип: будь-яка система – чи то держава, чи суспільство, чи родина, – яка перебуває у внутрішньому протиріччі, приречена на розпад і загибель.

Але в ситуації, коли поділені всередині себе більшість країн, які ми звикли вважати світовими лідерами, єдина й сильна Україна отримує просто неймовірні конкурентні переваги.